РЕДКАЯ ПТИЦА

международный фестиваль
литературных изданий

Поэзия | Лирика | шифр 159

20 апреля 2017

ДОМІВКА

Під стріхою - пучечки із калини,
І кукурудзи повнії початки,
Вуркоче в серці пісня голубина,
Душа завмерла від цієї згадки...
Підводжу глиною низеньку призьбу хати
І клямка в дверях стукає, мов постріл,
Долівку маю щедро прикрашати,
І пахне зіллям...накриваємо на стіл...
Вареники,холодна колотуша,
Залита жиром у макітрі ковбаса,
І щедра хата,як батьківська груша,
Стіка з очей непрохана сльоза...
Вінок цибулі мріє на кілочку,
Тут поряд,звісно,пахне часником,
І я забилась у глухім куточку,
Загралася із тишею й котом...
Привітний ганок любо закликає
Усіх в оселю,щоб погомоніти,
Душа відкрита,спогадом співає,
І ми щасливі,бо усе ще - діти!

ЗАКОХАВСЯ ВІТЕР В ОСІНЬ

Закохався вітер в осінь,
Неба соковиту просінь,
Срібну,теплу павутину
І дозрілую калину...
До нестями закохався,
Але де ж суперник взявся?
Закохався вечір в осінь,
У її чарівну тінь,
У намиста позолоту,
У такі тужливі ноти!
До нестями закохався,
Але де ж суперник взявся?
Закохався дощ у осінь,
У її нестримну повінь,
У миттєвість і багрянець,
І прощальний зваби танець,
До нестями закохався,
Але де ж суперник взявся?
Закохавсь поет у осінь...

ЛИКЕРА

Ликера плаче на могилі,
Ридає з відчаю,голосить,
Слова звучать болючі,щирі ,
В Тараса вибачення просить.
Старечі руки розпростерла,
Неначе крила по землі:
Чому я, грішная, не вмерла?
Навіщо дні мої сумні?
Шумить внизу старий Дніпро,
Тривожно чаєчка кигиче,
Від болю не зламайсь,перо!
Ликера все Тараса кличе...
Хустина чорна,плаття,плащ,
Цілує дерев"яний хрест,
Тепер,стражденная, не плач!
Вказав на тебе Божий перст...
Скінчаться сльози,каяття,
Тебе вже доленька простила,
Якби ж то Бог дав вороття!
Ти в парі б з ним тепер прожила...
Була красива,молода,
І схожа на струнку тополю,
Регоче,тішиться біда,
Що не впізнала свою долю.
Ген - одинокая могила,
На ній хтось вишню посадив,
Ти там,Ликеро,вже спочила,
Тебе Шевченко так любив!