РЕДКАЯ ПТИЦА

международный фестиваль
литературных изданий

Поэзия | Лирика | шифр 480

29 апреля 2017

КРОВ КАЛИНИ

Кров калини на снігу зашЕрхла .
Одиноко , бОляче - калині в самоті .
Кров текла , а руки вітів - мЕрзли ,
Бо полИшили всі зриви в наготі .

І просила схаменУтися ! - Не чули .
ШматувАли у мороз , текло з гілок .
Дістаючи кЕтяг , спИну їй зігнули
Й так залИшили роздерту в шок .

Лиш весною , коли стало тепло -
Сонечком зігріта - ожилаА, росте .
ВідбулА морОзне , зИмне своє пекло .
Спину гордо вигнула - цвіте …

Піднімає келихи з суцвІттям -
У віночку білому , в заквІтчаній фаті .
П*є для нас , за наше довголіття .
Будьмо ж вдячні їй за ліки ті …

Кров Вкраїни на снігу замЕрзла .
На Майдані в лютому , на Сході теж .
Гнуть їй спину , та вона не вмерла .
Оживе весною - в злагоді без меж .

Ти ж , калино , символ України -
Відроби , щоб знову мир у нас воскрес .
Залічи - всі рани , відбудуй руїни ,
Підніми звитЯжні стЯги до Небес …

МОЯ МОВА В ПЕРЕЛОЗІ

Мово рідна , незабудко , я - Тебе кохаю !
Ти - матінка кровна , чУтка , сонце в небокраї !
Провідна , Небесна Зірко , полярна , яскрава.,
Як буває внівЕць гірко , що Тебе знеслАвлять !
Бо постійно мову топчуть з Заходу і Сходу -
Підкорити рідну хочуть . Дайте ж їй свободу !
Не засмічуйте кохану - бур*яном пажИтним .
Її слово - бездоганне - віками прижите !
Захід сіє плЕвел Польський – народ піддається ,
Відгук чується Угорський , з гір потоком ллється .
А зі Сходу рУсич рУсить - в мові суржик чути ;
В душі попіл згАрі трусить , щоб мову забути …
А я люблю Тебе чисту - в пОмислах і ділі ,
Немов Матінку Пречисту, слова Святі , вмілі .
Коли музика словЕсна - трембітою ллється ,
А спокусний перелЕсник - під словами гнеться …
Моя мова в перелОзі - поросла травою …
А народ мій все в дорозі – в наймах із журбою…
Візьміть , любі українці - сАпи та сапЕти -
СамобУтні мудрі вмільці - ви ж її - спасЕте…
Всю очистіть , порятуйте - від скверн закордонних -
Вкладіть душі і шануйте , бо ж ми - її донор…

ЯБЛУКА ХОВАЄ ГНОМ

Сильна спека , дощ не за горАми
Сунуть небом хмари в сивому плащі .
А мені б додому , знов до мами ,
Де синІють стИглі тЕрнові кущі .

А мені б у степ , ту даль без крАю ,
Де подерла ніжки об суху стерню ,
Де матуся з татком - приласкають.
Й смакотУ розкриють - у меню …

А мені б до стАву ,де хлопчИна перший
Приведе за руку під вербИчки, зруб .
СоромлИво обіймЕ мов в сні, завмерши ,
Поцілунком звАбить юну ніжність губ .

Там закотить вечір моє сонце рідне
І Великої ВедмЕдиці зазолотИться віз ,
Там моє дитинство промайнуло гідно ,
Хоч посАдки , степ , а не сосновий ліс .

Хоч ставки замість - ОрЕлі чудо-річки -
З мУлом в дні , а не златИм піском .
ПротЕ там : - в матУсеньки порічки .
Й яблука - ховає в листя дИво - гном …