РЕДКАЯ ПТИЦА

международный фестиваль
литературных изданий

Проза | Юмор | шифр 986

25 апреля 2017

БАБСЬКА ДОЛЯ

Якось пішла з ранку картоплю полоти на поле, що за селом. Та якраз повз кумасіної хати. Живемо недалечко одна від одної, часто ходимо в гості. Чоловіки наші друзями були, та давно вже живуть в іншому світі. А ми на цім світі радіємо своїй маленькій пенсії, городині, що вирощуємо, і запашним квітам на подвір'ї.
Бачу через вікно, що кума на кухні топчеться. Чого це вона так рано прокинулась? Та й зайшла.
– Кумася, добрий ранок! Ти що, вже встала? В тебе ж ранок починається о десятій, а зараз пів на шосту?
Що робиш? Каву вариш? Боже мій, ти ж каву не п'єш. То що ж сталося?
Я йду картоплю полоти, то й мене пригости кавою.
А що це в тебе на кухні? Що це таке над столом стирчить? Дай роздивлюся: якась голова. А що «воно» тут робить?
Чоловік??? Чий? Твій? А де ти його взяла? В магазині? А коли? Вчора? І що він там робив? За пивом прийшов?
А сама що там робила? За хлібом прийшла! І що?
О-о, зрозуміла! Він на діжці сидів, тараньку смоктав, а ти не помітила і сіла на нього. Зморилася, киця моя, в черзі довго стояла! Та твоєю ж «тумбою» можна крижані глиби товкти!
І що? Він не кричав? Тільки прилип до сукні, тому ти його до своєї хати притягла? А щоб люди не бачили, городами йшла? В цьому я дуже сумніваюся.
Він вже не дихав? А-а, рученятками за поясок так причепився, що розняти їх по дорозі не змогла, заклякли. Та твою ж талію, як доброго дуба, не обхватиш!
І що? Дома «диханіє» йому робила? А він? Розплющив оченята і сказав: «Іще»? І це замість: «Дякую»? От неблагодарність!
Ти всю ніченьку «диханіє» робила, а він тільки стогнав! Злякалась, що він і стогнати перестане? Бідолашна моя, як же ти наробилась!
Але ж він сидить на стільці, не падає, значить ще живий. Щічки почервоніли, аж на лисину перейшло! Ще й оченятами лупає. Чи підморгує?
Це ще звечора, після того, як з ліжка звалився! Ти заснула та й рукою махнула. Забула, що не одна? Та в тебе ж одна рука, як добра кувалда! Бідолашний!
Тоді давай скоріше його кавою напоїмо! Може, після гарячого, щось скаже, бо тільки повітря ротом хапає. Наливай!
...Стривай, хтось там в двері грюкає. Зараз подивлюсь. Кумасю, та це твоя сусідка.
О, Мотря, доброго ранку! Що? Твій чоловік тут? А по ньому і не скажеш.
Зрозуміло: спершу ти його за хлібом посилала, а потім всю ніч шукала. Та ніхто його не крав! Набрехали тобі в магазині, набрехали! Зомлів, впав без тями, погано йому стало на вулиці, а не в магазині!
То він п'яний був? З ранку вчорашнього? А-а, з позавчорашнього вечора! Не може бути!
Не сварися, Мотря, не сварися! Він не замерз під тополею, а спав на перині! Ми тобі його зберегли! Забирай своє «щастя» і на ціпок посади, щоб він ні до кого більш не прилип.
...Ну що, кумасю, п'ємо каву і пішли зі мною картоплю полоти! Розвіємось трохи. Така, бач, наша бабська доля…
А чого ти рюмсаєш? Та хай їм грець – і тому чоловікові-невдасі, і отій бабській долі! Не сумуй! Дасть Боже, буде і на нашому подвір'ї свято!..